Екоактивіст, якого змусили вбивати. У прокат вийшло українське кіно «Снайпер. Білий Ворон»

— Чому ти до зброї поліз?
— Треба вигнати їх…
я хочу вигнати цю наволоч з нашої землі.

Уявіть собі українця Миколу, який має три вищі освіти: фізика, математика й екологія. Але для більшості оточення він здається дивним, адже після навчання в Києві купує 2 га землі під Горлівкою, на Донеччині, будує «еконору» (напівземлянку) й викладає в школі. Микола з дружиною живе життям екоактивіста, якого дійсно хвилює, якою він залишить Землю наступним поколінням.

Одного ранку дорогою на роботу Микола бачить військових без шевронів, які стоять біля уазика. Чоловік приїздить на велосипеді в школу, а там нікого — ні дітей, ні вчителів. Лише увімкнений самотній телевізор в учительській, з екрана якого ведуча новин розповідає про нову реальність, яка спіткала українців. Росія вдерлася в Україну. Микола повертається до свого дому, а там…

«Снайпер. Білий Ворон» — це історія кожного українця, до якого дісталася російсько-українська війна. Будь-хто може зустріти Миколу Вороненка в супермаркеті, на вулиці й у кафе. Снайпер на псевдо Ворон — це не лише прототип головного героя фільму Микола Воронін, це всі українці, яких війна спіткала 2014-го чи 2022-го. Білий ворон — це всі ми, хто боронить нашу землю від росіян.

Режисер стрічки Марʼян Бушан зняв кіно не про екоактивіста, який став управним снайпером й усуває ворогів. Як сказав він сам 23 серпня в етері Еспресо, «я шукав історію, яка могла метафорично зобразити переродження мирного українця в ефективного воїна. Для мене образ цього екопоселенця, цієї мирної людини асоціювався з нашою країною».

Марʼян Бушан зняв кіно про Україну, яка з мирної та в дечому наївної перетворилася на вправну й войовничу державу. Ми як нація за останні 8 років, а особливо за 6 місяців, пережили дуже багато горя. Але замість розпачу й зневіри, ми стали сильнішими й твердішими у своїх переконаннях: свобода, незалежність, демократія. Як і головний герой, ми нарешті зрозуміли, що треба повернути своє, помститися за втрачене й вигнати ворога з нашої, Богом даної землі.

Направ мою руку, Боже,
хай знищить усе вороже
на цій землі.

Не зважаючи на те, що ми зголодніли за кіно й це перша українська стрічка, яка вийшла на широкі екрани після повномасштабного вторгнення Росії, «Снайпер. Білий Ворон» вражає своєю якістю та масштабністю. Соковиті панорамні знімання просто неперевершено передають красу української землі, що не закохатися в нашу Батьківщину просто неможливо. І це не дивно, адже 80% зйомок фільму є натурними. Оператор Костянтин Пономарьов просто шедеврально виконав свою роботу.

Ще однією особливістю фільму є демонстрація «буденності» снайперів. До написання сценарію та знімання долучився сам Микола Воронін. Створення картини також курували військові консультанти, а основний склад акторів проходив спеціальний військовий вишкіл. Національна Гвардія України теж долучилася до створення стрічки: надавала техніку і дозволи для проведення зйомок у спеціально відведених локаціях, залучала особовий склад для створення реалістичних кадрів.

Серед недоліків стрічки варто відзначити клішейність: хороші говорять українською, поганці — російською й співають під гармошку. Замало уваги приділено другорядним персонажам — їхні характери, мотивація й глибина у більшості не розкривається. Складається враження, що вони є придатком до головного героя — інструментом, який рухає історію вперед. Проте всі ці мінуси відходять на другий план, коли ти бачиш на екрані ту реальність, в якій живеш.